Надзвичайний британець XVIII століття мав успіхи майже у всіх справах за які брався. Його глибоке розуміння природничих наук і теології сприяло формуванню нового покоління вчених, політиків й громадських діячів не лише у Великобританії, але й поза її межами. Бувши богословом, інакодумцем у пасторській діяльності, натурфілософом, педагогом та прихильником політичної філософії, опублікував понад 150 робіт різного спрямування. Далі на birmingham1.one.
Попри міжнародне визнання Джозеф Прістлі постійно шукав можливості більше заробляти, тому часто переїжджав з одного міста в інше. Впродовж 1780-1791-х років він проживав у Бірмінгемі, де мав друзів, послідовників та значний вплив на ідеологію таємної громади “Місячне Товариство”.
Прояви таланту в дитинстві та екзистенційна криза в юності
Народився Джозеф Прістлі у 1733 році у мальовничому містечку Бірстолл, що у Західному Йоркширі. Його батьки Мері Свіфт та Джонас Прістлі дотримувалися кальвіністського віросповідання, яке суперечило засадам Англіканської церкви. Сім’я налічувала шість дітей, серед яких Джозеф був найстаршим. Батько працював на текстильній фабриці й грошей вистачало лише на саме необхідне. Матері було непросто поратися з усіма нащадками, тому хлопчика віддали на виховання дідусеві. У 1739 році мами не стало, а через рік батько одружився з іншою жінкою. Маленького Джозефа забрали до себе тітонька з дядьком, в яких не було власних дітей, але матеріальне становище дозволяло опікуватись дитиною.
З раннього віку Джозеф виявив доволі виняткові розумові здібності. Він міг напам’ять декламувати уривки Вестмінського Короткого Катехизіса. Тобто перш ніж навчитися читати й писати Джозеф Прістлі виявив цікавість до непростих питань, таких як: “у чому полягає призначення людини?”, “про що вчить Святе Писання?”, “що таке доктрина напередвизначення” тощо. Тітонька Сара звісно вважала, що росте майбутній пастир й намагалась віддавати його на навчання лише у заклади, де вивчали давні мови, щоб племінник міг читати в оригіналі священні тексти. У Європі та Великобританії до сьогодні вважається, що людина дійсно освічена, якщо знайома з основами івриту, латини та давньогрецької.
У 1749 році Джозеф Прістлі сильно захворів й не знав чи залишиться живим. У такі часи люди переживають екзистенційну кризу. Наприклад, Тарас Шевченко саме під час важкої хвороби написав свій “Заповіт”. Висока температура та біль спонукали Джозефа до міркувань про те, чи був у нього справжній досвід навернення, чи пережив він відчуття, що Господь увійшов у його життя. Варто відзначити, що кальвіністська віра вважає обов’язковим “хрещення Святим Духом”, яке відбувається лише між людиною та Богом й дає впевненість у “напередвизначеності спасіння”. Юнак змінив погляд на віру і почав вважати, що Господь може спасти кого завгодно, навіть людей інших конфесій та віросповідання. На жаль, такі передові думки для свого часу не сподобались старійшинам громади і його відлучили.
Освіта в Академії та пошук істини
Джозеф Прістлі переїхав в інше місто до родича, який займався торгівлею і зосередився на вивченні світських наук особливо сучасних мов, математики й логіки. Крім того, почав читати твори засновника емпіризму, лібералізму й політичної філософії Джона Локка та інших гуманістів. У 1852 році він вступив у “Академію Давентрі”, яка була створена для “протестантських інакодумців”. До їх числа входили усі, хто відділився від Англіканської церкви: пуритани, пресвітеріани, кальвіністи, анабаптисти та квакери. Членам цих релігійних громад заборонялось навчатися у ключових університетах Великобританії, таких як Оксфорд і Кембридж та обіймати державні й військові посади. В Академії Прістлі став одним з найкращих студентів, а після її закінчення – однією з найосвіченіших осіб свого часу. Навчання було гуманітарним, яке вимагало засвоєння релігійних і філософських дисциплін та давніх східних мов, як от арабська, сирійська й халдейська.
Вільнодумство Джозефу Прістлі допомогло розкрити талант, але в цілому він суперечив віровченням будь-якій релігійній громаді на теренах Великобританії, однак “інакодумці” поважали його погляди, хоча й не завжди були згодні. Він був впевненим, що церковна традиція та догмати затьмарюють релігійну істину і не сприяють вивченням наук, не погоджувався з поглядом, що Святе Письмо богонатхненне, що Христос не існував до свого народження на землі, вважав, що Отці Церкви перетлумачили біблійні істини й невірно ввели поняття Трійці та навіть не вірив у безсмертя душі. Бувши прихильником вільного обміну ідеями, Прістлі відстоював релігійну терпимість і рівні права для релігійних дисидентів.
У пошуках істини Джозеф Прістлі послідовно й логічно намагався синтезувати раціоналізм Просвітництва, на кшталт “май мужність користуватися власним розумом” та християнським теїзмом, вірою у присутність Божої дії у світі. У метафізичних творах він дивним чином поєднував в одне ціле деїзм (Бог “Годинникар” створив світ, тому час іде, але відійшов від втручання, довіривши все людині), пантеїзм (Бог присутній всюди у природі), матеріалізм (матеріальне буття є первинним, а дух і свідомість вторинним) та детермінізм (напередвизначеність, що заперечує наявність свободи волі). Твори були “революційними” й Прістлі заслужив повагу мислителів свого часу.
Теологія, політична філософія, освітня діяльність та наукові відкриття
Згодом Прістлі підтримав унітаризм у Великобританії, який полягає у тому, що Бог є дух, а не сутність у трьох іпостасях, Ісус не Син Божий, а помазаник й пророк, Біблія богонатхненна, але її написали люди, тому вона підлягає критичному аналізу.
Ознайомившись з основами політичної філософії у творах Джона Локка Джозеф сильно переймався питаннями свободи, справедливості, закону, обов’язкового дотримання правових кодексів владою та пошуками блага для суспільства. Тому у своїх проповідях він завжди порушував філософські питання і пропонував теологічні відповіді. Для нього було важливо, щоб люди після служби йшли на площу міста й дискутували на філософсько-теологічні теми, таким чином він бажав залучити простих жителів до політичного життя. На жаль число парафіян зменшувалось, а з ним й пожертви, частина яких була його доходом.
Добрі друзі з якими він навчався в Академії запропонували йому змінити діяльність й почати викладати натурфілософські дисципліни, такі як природознавство, біологію й астрономію. Він дуже любив своїх студентів й міг за власні кошти придбати наукові інструменти, щоб досконало донести всю інформацію. Одного разу Джозеф був шокований низькою якістю підручників з граматики й написав власний, де відокремив латину від англійської. Після публікації підручника Прістлі здобув славу вчителя, а у XX столітті був визнаний “одним з величних філологів свого часу”. У 1761 році йому запропонували викладати в Академії Воррінгтона, де Прістлі почав писати наукові роботи, серед яких були історичні, оскільки він не просто вчив правил, а розповідав, як наука розвивалась впродовж тисячоліть, таким чином він створив історіографію. У 1764 році йому був присуджений докторський ступінь. Один з колег Прістлі в Академії запропонував написати історію електрики. Джозефа познайомили з передовими британськими вченими, які заохотили його ставити власні досліди. Опис та висновки його експериментів з часом які вплинули на наукові відкриття Майкла Фарадея Джеймса Максвелла й інших. За свою роботу по історії електрики він був обраний членом Королівського товариства.
У 1767 році Прістлі переїхав у Лідс, де повернувся до пастирської роботи й богословським дебатам та написав тритомну працю присвячену релігії й освіті, а паралельно продовжив наукові досліди як хобі. У результаті він відкрив аміак, хлороводень, оксид азоту (“веселющий газ”), наситив воду вуглекислим газом й таким чином винайшов газовану воду. У 1774 році він виділив газ у якому підпалений гніт свічки палав надзвичайно яскраво. Джозеф наповнив ним скляний ковпак і помістив туди мишу, яка прожила вдвічі довше ніж при звичайному повітрі й назвав його “дефлогістованим повітрям”, оскільки вважав, що деяка речовина “флогістон” перешкоджає горінню, у такий спосіб був відкритий кисень, а пізніше був відкритий й фотосинтез.
“Місячне Товариство”, втрата будинку та переїзд до США
У 1780 році Джозеф Прістлі переїхав у Бірмінгем, де обіймав посаду парафіяльного священника, а також продовжував освітню діяльність та наукові досліди. У місті існувало таємне згромадження під назвою “Місячне товариство”, до складу якого входили промисловці, натурфілософи та місцева інтелігенція. Вони себе так називали, оскільки зустрічі проходили один раз на місяць, у понеділок перед повним місяцем, а його сяйво освітлювало шлях додому після зібрання. До того ж вони обговорювали можливі зміни в суспільному устрої у сферах науки, політики, освіти та релігії, а самі себе називати “сновидами”.
Дослідники вважають, що бірмінгемське товариство сприяло Промисловому перевороту, коли була впроваджена індустріалізація, перехід від ручної праці до роботи на станках та затвердження капіталізму як панівної господарчої системи. Серед відомих представників були Джеймс Ватт, Метью Бултон, Джозайя Веджвуд, Еразм Дарвін на інші видатні вчені, інженери й винахідники.
У Бірмінгемі Прістлі пише нові теологічні трактати про те, що Реформація недостатньо реформувала церкву, які мали значний вплив на Томаса Джефферсона, третього президента США. У 1785 році Джозеф Прістлі пише памфлет, в якому призиває до революції: “давайте не будемо розчаровуватись, навіть якщо на цей момент ми не побачимо великої кількості відкрито унітарних церков…ми накопичуємо порох по крихтах під старою будівлею помилок й забобонів, так, що одна іскра може пізніше запалити його і викликати миттєвий вибух…”. Після публікації, автора починають порівнювати з Гаєм Фоксом та його “пороховим заколотом” і називати Джозефа Прістлі “Пороховим Джо”. У 1789 році у Франції починається революція й до Прістлі вже ставляться з підозрою, а на його будинок група роялістів скоїла напад. Жителі Великобританії теж побоювалися, що криваві революційні події перенесуться на їхні території та починають ставитися вороже до “протестантських інакодумців”, які до того ж були й прихильниками американської та французької революцій. У 1791 році у центрі Бірмінгема “інакодумці” зібралися на обід, присвячений захопленню Бастилії. Однак, коли вони почали розходитися, розлючений натовп підпалив церкву, в якій Прістлі проповідував, а потім і його будинок. Джозеф переїхав у Клептон, де читав лекції з філософії. Впливові жителі Бірмінгема почали подавати позови до суду зі звинуваченнями Прістлі у підриві устрою держави.
У 1794 році він перебирається до США й оселяється у Пенсильванії, де його ідеї були до вподоби лібералам.
У “Новому світі” Прістлі товаришує з Томасом Джефферсоном, з яким розробляє ідею створення “ідеального університету”, яка була реалізована у заснуванні Університету Вірджинії.
З плином часу жителі Бірмінгема вшанували “бунтаря” й встановили йому пам’ятник.
Джозеф Прістлі був визначною фігурою в історії науки та суспільства. Його різноманітна діяльність значно вплинула на розвиток фізики, хімії, освіти та громадянських прав. Справжній гуманіст прагнув поліпшити життя людини в усіх його аспектах, а творчі доробки продовжують надихати людей у всьому світі.