Історія приватних детективів у Великобританії сягає кінця XVIII та початку XIX століть. Протягом цього періоду приватні особи та іноді цілі компанії визнали потребу в непомітних професіоналах для розслідування питань особистого та комерційного характеру. Bow Street Runners, засновану суддею Генрі Філдінгом у 1749 році, можна вважати одним із найперших попередників приватних детективних агенцій. Вони брались розслідувати деякі злочини, а їхня робота заклала основу для розвитку сучасних слідчих практик. Про роботу детективів та їхній вплив на безпекову ситуацію, як у Британії загалом, так і в Бірмінгемі, зокрема, читайте на birmingham1.one.
Святе місце пустим не буває
Щоб зрозуміти, які були справи з охороною порядку в Бірмінгемі на початку ХІХ століття, кілька слів, на прикладі поліційної служби в «Чорній країні», де в той час було мало того, що можна назвати сучасною поліцією. Професійних поліціянтів, які працювали на повну ставку, було не багато, а то й зовсім не було. Не було також детективів, так само як поліції графств чи округів.
Правопорядок забезпечувався переважно парафіяльними констеблями, які зазвичай складалися з однієї особи, яку за очі називали «Чарлі». Цей чоловік добровільно служив у парафії протягом одного року й мав обмежені повноваження щодо арешту та затримання правопорушників. Саме така система існувала багато років, і до ХІХ століття її все частіше вважали неадекватною, особливо під час Промислової революції, коли міське населення швидко зростало.
Хоча деякі окремі парафіяльні констеблі забезпечували ефективну охорону правопорядку і виконували свої обов’язки сумлінно, більшість сприймалися сучасниками, як невмілі, безвольні, непідготовлені, спорохнілі чоловіки. Часто особи, які не бажали служити парафіяльними констеблями просто платити за те, щоб їхнє місце зайняв хтось інший, і не було жодних гарантій, що цей хтось був придатний для виконання складної та часом небезпечної роботи.
Ця рудиментарна система правоохоронних органів іноді доповнювалася у великих містах, найманням нічних сторожів. Однак ці сторожі також часто не хотіли й не могли виконувати свою роль охоронців громадського порядку, а їхня кількість була вкрай малою. Наприклад, в 1814 році населення Вулвергемптона становило близько 13 тис. осіб, на які було лише два парафіяльних констеблі та новостворена нічна варта з десяти чоловіків.
Столична поліція була створена в Лондоні міністром внутрішніх справ сером Робертом Пілом у вересні 1829 року. Вона вважається першою повноцінною професійною превентивною поліцією в Англії. Однак ця думка ігнорує створення поліційного управління на Боу-стріт у 1749 році у Вестмінстері. Саме тут з’явились перші професіонали й перші у світі детективи.
Ба більше «бігуни з Боу-стріт», як їх називали громадяни, оперували, як кінними, так і пішими поліційними патрулями. Крім того, Англія також значно відставала від Шотландії в створенні превентивних сил. Адже поліція Глазго була заснована в 1800 році й мала детективів з 1819 року, тоді як Лондонська поліція не мала контингенту детективів до 1842 року.
Поява бірмінгемських детективів
А що ж Бірмінгем, хто і як охороняв правопорядок у місті? У Бірмінгемі на той час не було регулярних поліційних сил, тому місцевим суддям доводилося звертатися за допомогою до столичної поліції. Такий приклад, коли влітку 1839 року спалахнули заворушення, до міста прибуло 100 офіцерів, які були приведені до присяги, як спеціальні констеблі, щоб допомогти зупинити безладдя.
Зате у результаті тих подій, у місті таки був прийнятий парламентський акт, який дозволяв створити власну поліцію та призначити головного комісара, який потім міг набрати собі на допомогу достатню кількість придатних і здатних, як фізично, так і морально чоловіків, які могли б нести службу на посаді констеблів.
Уже 1 вересня місцевий адвокат Френсіс Берджесс був призначений першим комісаром поліції Бірмінгема, а 20 листопада народилася міська поліція Бірмінгема. У штаті було лише 260 чоловіків, яким платили 17 шилінгів на тиждень, що в сьогоднішніх грошах становить 37 фунтів стерлінгів. Також відомо, що чисельність цього воєнізованого угруповання зростала стосовно того, як росло місто за кількістю населення.
Детективи та приватні детективи
Створення так званих «приватних слідчих служб» або «приватних детективів» відносять до Вікторіанської епохи. Ці люди, яких, безперечно, вважали професіоналами своєї справи, пропонували різноманітні послуги від розкриття подружньої невірності до розслідування фінансового шахрайства. Примітно, що однією з найвідоміших постатей цієї епохи був Чарльз Фредерік Філд, який був колишнім поліціянтом, потім створив приватне детективне агентство в 1852 році. Він формалізував процеси, прийняв організовану методологію розслідування та створив моральні орієнтири для діяльності свого агентства.
Чоловік вважався успішним детективом, хоча стверджують, що цю славу йому приніс той факт, що його дуже часто згадували в журналі «Домашні слова», який випускав відомий романіст тих часів Чарльз Дікенс. Загалом приватні детективи стали захопливою та популярною літературною темою в міжвоєнні 1920–1930-ті роки, особливо в жанрі детективу. Інтерес публіки до сфери приватного розслідування був ще більше піднятий нездоровою літературною одержимістю приватних детективів та їхніми приголомшливими справами.
За цей час детективи з такими історіями, інтригуючими випадками та експертними думками написали Агата Крісті, Артур Конан Дойл і Дешилл Геммет. Серед інших, вони породили у своїх книгах відомих приватних детективів, таких, як Шерлок Холмс і Сем Спейд.
А що ж було насправді. Є така думка, що приватні детективи не могли займатись серйозними кримінальними справами. Причина тому, досить банальна — вони не мали необхідної компетенції, а ще законних підстав, скажімо, для того, щоб допитувати когось, або затримувати чи арештовувати. Тому бірмінгемські приватні детективи здебільшого вели не складні економічні справи, слідкували за одним із подружжя, доводячи його невірність тощо.
Подвиг детектива
Зате поліційні детективи, що називається, увійшли в смак справи. Відома історія, яка трапилась у протистоянні з однією з бірмінгемських банд. Після Першої світової війни іподроми стали улюбленими майданчиками для звільненого з війська молодого покоління. Й оскільки це були єдині місця, де відбувалися легалізовані азартні ігри, річний оборот цих закладів наблизився до 500 мільйонів фунтів стерлінгів. Відтак відвідуваність місцевого іподрому досягла рекордного рівня.
Природно, що букмекерські контори привабили кримінальні угруповання. Відомий вислів тих часів — «букмекерські війни». Після однієї з таких битв, бірмінгемська банда, втікаючи від поліції вирішила зупинитись і випити в одному з барів.
Їх авто біля бару помітив сержант поліції Джозеф Доусон. Він увійшов у заклад, де знаходилось 28 озброєних бандитів і вбивць. Сержант Доусон ввічливо, але рішуче попросив членів банди вважати себе заарештованими. Вони підвелися, бажаючи чинити опір, але сержант дістав свій револьвер і спокійно сказав, що він готовий застрелити кожного, хто намагатиметься втекти. Джозеф Доусон тримав всю групу під прицілом, доки не прибув «Летючий загін». За цей подвиг Доусон отримав подвійний тижневий оклад.
Джерела: