Покращене транспортне сполучення та досягнення в механізації призвели до виходу локалізованої кустарної промисловості на світовий ринок. Так само це торкнулося і гончарства. Ба більше, із цього приводу одразу приходить у голову Стаффордшир — одне із церемоніальних неметропольних графств на заході центральної Англії, яке входить до складу регіону Вест-Мідленд. Нині воно розташоване за 30 хвилин їзди від Бірмінгема. Мова про район, який став відомий як «Гончарні вироби».
Він розташований на пагорбах на північ від Бірмінгема. Приблизно до 1700 року це був сільський район, всіяний крихітними селами, із загальним населенням не більше кількох тисяч осіб. Але особливістю цього району було те, що ці маленькі, скромні села розташовувалися на надзвичайно складних шарах глиняних та вугільних відкладень — а це, на хвилинку, два найважливіших інгредієнти для виготовлення кераміки. Але більш докладно про те, як у Бірмінгемі та Вест-Мідленді розвивалося гончарство, як на нього впливав Стаффордшир та, як нині почувається цей давній промисел, читайте на birmingham1.one.
Початки гончарства
Історія кераміки в Бірмінгемі сягає середньовіччя, або, якщо бути точнішим, кераміку тут почали виробляти з XIII століття. Саме тоді перші місцеві громади почали обробляти глину, видобуту в околицях, для створення предметів повсякденного вжитку. Мова про глечики, тарілки, чашки тощо. Протягом століть це ремесло зазнало значного розвитку, особливо в XVII й XVIII століттях, паралельно з економічним піднесенням міста.
У ті часи печі розташовували на околиці міста, щоб тримати їх якомога далі від дерев’яних будівель через ризик пожежі. Бірмінгемські вироби стали відомі як «деритендська кераміка». Цю назву вона отримала через місцевість, де її виготовляли. Помаранчево-білий вигляд керамічних виробів був вельми характерним. Помаранчеву глину знаходили на місці, тоді, як біла глина походила з вугільних родовищ у Чорній країні. Це свідчить про те, що Бірмінгем мав важливі торгівельні зв’язки, міг експортувати вироби ще в ті далекі часи.
Що стосується глини, то вона здебільшого була світлого кольору й ідеально підходила для виготовлення посуду, декоративних ваз і фігурок. В основному розрізняли два типи глини: червону, багату на залізо, яка забезпечувала міцність і стійкість після випалу, та білу з тонкою текстурою, придатну для виробництва декоративних і емальованих виробів. Ремісники володіли різними техніками ліплення та емалювання, що дозволяло виготовляти як практичні, так і естетичні предмети.
Серед найпоширеніших виробів були тарілки, миски, горщики для зберігання продуктів та чашки, часто прикрашені простими малюнками або кольоровим емалюванням. Великий вплив безпосередньо на бірмінгемське гончарство мав сусідній Стаффордшир, відомий своєю керамічною продукцією, якою він успішно торгував. Цей вплив став, особливо відчутним у XVIII столітті, коли почали використовувати більш практичні форми та яскравішу глазур.
Видобуток глини
Отже, одним із найважливіших компонентів гончарства є глина. Перш ніж розповісти про те, де її добували середньовічні гончарі Бірмінгема, варто згадати цікаву історію про глинокопів Стаффордширу.
Відомо про один судовий документ XVI століття, який свідчить про те, що гончаря Річарда Деніелла оштрафували за те, що чолов’яга копав ями на головній дорозі в Бурслемі. Причому в ті часи таких штрафів було накладено чимало. Усе це руйнування королівських доріг місцевими жителями відбувалося не випадково — вони просто добували необхідну їм якісну глину. І на той час це навіть стало поширеною проблемою.
Що ж стосується Бірмінгема, то тут глина, необхідна для гончарства, видобувалася в спеціальних кар’єрах навколо міста. Деякі з них мають надзвичайну історію. До прикладу, кар’єр Бордеслі почали експлуатувати в XVII столітті. Звідси постачали, особливо дрібну й однорідну білу глину. Місцеві гончарі купували глину безпосередньо в кар’єрі або працювали в партнерстві з «кар’єрниками», щоб забезпечити регулярне постачання.
Ця глина після очищення і просіювання дозволяла виготовляти вироби, що були одночасно міцними й делікатними. Таким чином, кар’єри були важливим зв’язком між природними ресурсами та ремісничою майстерністю. І ще один цікавий факт — деякі із цих кар’єрів у підсумку експлуатувалися родинами протягом декількох поколінь.
Промислове виробництво
Наприкінці XVIII та на початку XIX століть розпочалися процеси промислової революції. Бірмінгем поволі став великим промисловим центром, і традиційне гончарне ремесло так само почало змінюватися під впливом масового виробництва. Багато невеликих сімейних майстерень перейшли на напівпромислові методи, що дозволило виробляти великі партії посуду для місцевих і міжнародних ринків.
На той час у гончарстві були зроблені чотири ключові досягнення, які дозволили швидко та безболісно перейти до промислового виробництва глиняних виробів. Мова про механізацію виготовлення вишуканого білого кремового посуду, впровадження токарного верстата з механічною точністю та використання парового двигуна для шліфування кременю. Але одним із найважливіших гончарних відкриттів став винахід пірометра, який дозволив гончарям контролювати температуру в печах.
Лідерами гончарної справи стали підприємства Стаффордширу, наприклад, такі гончарні, як Mintons Limited, чи ще більш знаменита Josiah Wedgwood. Алгоритм роботи цих підприємств був приблизно один і той самий: вони починалися, як невеликі сімейні гончарні майстерні, перетворюючись із часом на напівпромислове виробництво утилітарного посуду. Серед бірмінгемських гончарень слід пригадати Ruskin Pottery, яка, хоч і не стала промисловим підприємством, але виробляла декоративні вироби з унікальними поливами як студійна майстерня.
Кераміка, як сучасне хобі
Нині кераміка в Бірмінгемі переживає відродження як вид дозвілля. Багато людей займаються цим мистецтвом, щоб розслабитися, створити унікальні предмети та відродити історичну традицію. Серед сучасних майстерень The Pottery Workshop Birmingham виділяється своєю історією та відданістю просуванню ремісничого гончарства.
Заснована в 1980-х роках, ця школа дозволяє любителям відкрити для себе гончарство, ліплення та емалювання під керівництвом досвідчених майстрів. Учасники можуть створювати унікальні вироби — від мисок до декоративних ваз, одночасно навчаючись технік, успадкованих від майстрів-гончарів минулого.
Під час занять приділяється увага вибору глини та її підготовці. У The Pottery Workshop Birmingham нагадують, що стародавні техніки залишаються актуальними й нині: любителям, як і раніше, викладають просіювання, змішування, витримування глини та різні види випалу. Таким чином, гончарство стає не тільки творчим хобі, але й засобом збереження та передачі історичного досвіду.
Гончарне ремесло в Бірмінгемі чудово ілюструє перехід від традиційного промислу до промислової інновації, залишаючись при цьому доступним і корисним заняттям. Від розробки місцевих глиняних кар’єрів до сучасних майстерень для любителів це мистецтво продовжує формувати культуру і спадщину міста.
Джерела:
- https://www.antiquesandthearts.com/unique-collection-of-english-ceramics-debuts-in-birmingham/
- https://www.sifouniospottery.com/post/english-pottery-history-a-comprehensive-guide
- https://www.homesandantiques.com/antiques/collecting-guides-antiques/design-icons/history-of-the-potteries
- https://ruskinpottery.org/