Джон Генрі Чемберлен був архітектором багатьох знакових будівель Бірмінгема ХІХ століття, включаючи вишуканий інтер’єр Шекспірівської меморіальної бібліотеки. Він також був одним із засновників Шекспірівської колекції, зауваживши в 1876 році, що вона має бути розміщена в найкращій будівлі міста. Крім того, як з’ясувалося значно пізніше, Джон Генрі Чемберлен дуже любив малювати, постійно роблячи найрізноманітніші начерки. Більш докладно про життя і роботи відомого бірмінгемського архітектора читайте на birmingham1.one.
З Італії до Бірмінгема
Джон Генрі Чемберлен народився в червні 1831 року в Лестері. Його батько був баптистським священником. Джон здобув архітектурну освіту в місцевій практиці. Після подальшого навчання в лондонському офісі, в 1853 році, він був нагороджений срібною медаллю Королівського інституту британських архітекторів за есе про поліхромію в архітектурі. Потім у його житті був не тривалий період подорожей Італією, після чого Джон Чемберлен приїздить до Бірмінгема і вирішує тут оселитися. У 1855 році молодий архітектор розпочинає свою практику.
Першою його роботою був проєкт магазину на Юніон-стріт для свого двоюрідного брата, який, своєю чергою, був партнером Джона Елда у виробництві килимів та меблевому бізнесі. Потім стався проєкт вілли для батька Джона Елда на Амптон-роуд у 1855 році. Але він не був оцінений загалом, поліхромна цегляна кладка вілли та готичний стиль помітно контрастували зі звичайними ліпними італійськими будинками в Еджбастоні.
Між тим, будинок був побудований, мало того, він зберігся донині та демонструє багато рис, які характеризуватимуть більшу частину пізніших робіт Чемберлена: готичну структуру з багатоколірної цегли з тонким декором, натхненними природними та органічними формами. До слова магазин на Юніон-стріт було знесено.
Після цього Чемберлен переважно працював у стилі вікторіанської готики. Він був одним із найперших і найкращих практичних виразників ідей теоретика архітектури Джона Раскіна, який обрав Чемберлена одним із довірених осіб своєї Гільдії Святого Георгія. Відтак згодом роботи Чемберлена стали зазнавати все більшого визнання й популярності. Слід зауважити, що Джон Раскін мав неабиякий вплив на Джона.
Любов і шанування Джона Раскіна
Мало того, Чемберлен був великим шанувальником Джона Раскіна, вікторіанського письменника й художнього критика, і наслідував багато його архітектурних принципів. Зокрема, він прийняв його теорії про натуралістичну орнаментику і вірив у те, що можна будувати красиво й будувати добре. Він зібрав сотні творів Раскіна, включаючи листи, лекції та вірші.
Про його ставлення до поета говорить такий випадок, про який розповів сам архітектор. Якось Чемберлен знайшов рідкісний, маловідомий вірш Раскіна. Він побачив книжку в бібліотеці, пізніше, він відверто написав, що бачив один той примірник, тримав його в руках і вважає великим актом чесноти, що не вкрав його — до того ж каже, у нього не було шансів зробити це непоміченим.
Джон Чемберлен був не просто урочистим інтелектуалом, він був також художником, якому явно подобалося прикрашати свої особисті речі. Досліджуючи спадщину Чемберлена, багато хто звертає увагу на його творчість. Вважається, що ця творчість може навчити цінувати життя і мистецтво.
Більшість будівель Чемберлена були розташовані в Бірмінгемі та його околицях, де він був важливою фігурою в громадському житті та впливовим другом багатьох представників ліберальної еліти, яка домінувала в місті під керівництвом мера Джозефа Чемберлена, з яким він просто мав однакове прізвище. Наприкінці 1850-х років Джон Чемберлен вступив у партнерство з Вільямом Гаррісом. Це було недовге партнерство, але двоє чоловіків залишилися друзями, і в наступні роки саме Гарріс одружився з вдовою Чемберлена.
І хоча Чемберлен продовжував будувати, як у Лестері, так і в Бірмінгемі, до прикладу, він побудував водогін Еджбастон, чия вежа, як відомо, надихнула молодого Дж. Р. Р. Толкіна на написання свого відомого твору, його кар’єра особливо не злетіла. Відтак у 1864 році він задумав переїзд до Нової Зеландії. Та замість цього він у тому ж таки 1864 році створює нове партнерство з Вільямом Гіппіслі Мартіном.
Співпраця з Вільямом Гіппіслі Мартіном
Їхня компанія отримала назву Martin & Chamberlain. І так сталося, що ця співпраця принесла відчутні успіхи на професійній ниві. Особливо відомим став Гайбері-Холл, будівля, яку вони спроєктували спеціально для ліберального політика Джозефа Чемберлена в 1876 році. Як відомо, великі будинки мають спільні конструктивні особливості. Інтер’єри мають верхній двоповерховий центральний зал і велику кількість декоративних деталей, заснованих на натуралістичних сюжетах, виконаних із дерева, каменю, плитки, тинькування та скла. Екстер’єри мають помітні фронтони з контрастними обробками, теракотову ліпнину та різьблену кам’яну кладку з рослинними мотивами.
Гайбері якраз відомий якістю своїх дерев’яних виробів, включаючи інкрустовані та маркетри стелі та підлоги. У залі підвісні шафи мають багаті деталі, а бібліотечне обладнання в кабінеті Чемберлена та книжкові шафи на верхньому сходовому майданчику вирізняються своїми пташиними наконечниками. Усе це було виконано Вільямом Барфілдом із Лестера за ескізами Чемберлена. Фірма John Hardman and Company з Бірмінгема відповідала за вишукані латунні світильники та віконне скло.
Серед помітних здобутків також 32 школи, на замовлення Бірмінгемської шкільної ради у 1870-х і 1880-х роках. Уже після смерті Чемберлена, Вільям Мартін спроєктував ще вісімнадцять шкіл. Їхні школи характеризувалися масштабними вентиляційними вежами, у чому можна переконатися, відвідавши школу на вулиці Озеллс, яка працює донині.
Крім того, саме в партнерстві з Мартіном було спроєктовано в Бірмінгемі широкий спектр різнопланових будівель у рускінівському готичному стилі, включаючи помпові станції, бібліотеки, магазини, церкви та каплиці, а також низку приватних будинків. Стосовно бібліотек — за їхнім проєктом була зроблена реконструкція Безоплатної бібліотеки, яка була відкрита в 1882 році. Що правда, вона була знесена в 1974 році.
Але Меморіальна бібліотека Шекспіра з її дубовими книжковими шафами та натуралістичним орнаментом зі скла, маркетри та гіпсу, розроблена Джоном Генрі Чемберленом до нині є окрасою Бірмінгема. Кульмінацією партнерства Мартіна та Чемберлена стала Муніципальна школа мистецтв на Маргарет-стріт. Тут у притаманному архітекторам стилі знову переважають натуралістичні прикраси на головному фасаді.
Член Королівського інституту британських архітекторів
Крім того, декілька років Джон Чемберлен був професором архітектури в Королівському коледжі в Бірмінгемі. До того ж він був обраний членом Королівського інституту британських архітекторів у 1861 році, і був особисто обраний Джоном Раскіним, одним із членів довіреної особи своєї Гільдії Святого Георгія. На додаток до своєї роботи, як архітектора, Чемберлен також проєктував вітражі, металеві вироби із заліза та латуні та побутові меблі.
У 1859 році Чемберлен одружився з Анною Мері Абрахамс, донькою преподобного Джорджа Абрахамса. Після смерті Чемберлена вона вийшла заміж за його колишнього професійного партнера Вільяма Гарріса в 1888 році.
Джерела: