Корпорація Бірмінгема відкрила свої перші громадські лазні на Кент-стріт 12 травня 1851 року. Це був один із перших великих будівельних проєктів, здійснених першою обраною радою міста. До проєкту також входило будівництво в’язниці та притулку у Вінсон-Гріні. Із самого початку ХІХ століття в місті були й інші громадські лазні, але Кент-стріт була першою, яку утримували з місцевого бюджету. На засіданні міської ради в жовтні 1848 року, так званий, «В’язничний і будівельний комітет» представив перші плани будівлі. Більш детально про роботу й будівництво першої громадської лазні читайте на birmingham1.one.
Лазня на Кент-стріт
Під час обговорень було багато пропозицій, які мали б забезпечити якісну роботу лазні. Крім того, розглядалися такі варіанти будівництва, які б дозволили, при необхідності розширити заклад, якщо в якийсь момент він став би настільки популярним, що не вміщав усіх охочих.
До січня 1852 року рада створила спеціальний «Комітет лазень і пралень», який повідомив, що кількість людей, які користуються купальними лазнями, зменшилася, припускаючи, що це було сезонне падіння відвідуваності, а за тим, декілька працівників закладу з обслуговужного персоналу були звільнені. Взимку, протягом грудня лазня була закрита на кілька днів на технічне обслуговування, зокрема, на ремонт котлів і димоходів. Так розпочала свою роботу перша комунальна лазня Бірмінгема.
Чи вплинув цей факт на обрання місця для будівництва лазні, але вулиця Кент-стріт, була на той час однією з найкоротших вулиць міста. До того ж не відомо, чи видалась би нагода їй чимось прославитись, якби не той факт, що всі мешканці вулиці проживали в безпосередній близькості біля першої в місті лазні. Це місце було вибране ще в 1845 році, а в 1848 міська рада взялася за зведення першої громадської лазні Бірмінгема.
Відтак за останні сто років Кент-стріт закріпилася у свідомості наступних поколінь мешканців Бірмінгема та його незліченних гостей, як вулиця мегаполіса, що має неперевершену репутацію завдяки тим зручностям, які на ній розташовані. Лазні відігравали в житті міста неабияку роль.
Складності будівництва
Перший камінь у фундамент перших громадських лазень Бірмінгема на Кент-стріт було закладено 29 жовтня 1849 року, а будівлю було відкрито для публіки 12 травня 1851 року. На той час будівництво ще не було завершене на 100%. Ділянка розташовувалась у безпосередній близькості від центру. Стосовно водопостачання, то планувалося використовувати воду з багатьох підземних джерел по сусідству принаймні автори проєкту на то сподівались.
Хоча з огляду на такий план, ці джерела стали епіцентром великих неприємностей для будівельників. Їм доводилось «захищати» від води траншеї, які були підготовлені для виготовлення фундаменту будівлі та будівництва купалень. У підсумку підрядники понесли значні додаткові фінансові витрати, і загальна вартість ділянки та будівель до моменту завершення будівництва в 1852 році становила вже 23 тис. фунтів стерлінгів.
Якщо говорити про дизайн лазні, то він був витриманий у стилі архітектури XVI століття. Будівлю зводили із червоної цегли з оздобленням з ванного каменю, який формували за допомогою струн. Підвіконня, стійки та фрамуги також були виконані із каменя із чавунними віконними рамами та стулками.
Споруда описується, як така, що складалася із 69 окремих ванн із гарячою та холодною водою, двох великих купалень, для плавання, та трьох глибоких ванн. Тут також була передбачена і працювала громадська пральня з 25 пральними кабінками та двома комплектами з 17 сушарками та іншими приладами.
Відомо, що в 1897 році, після багатьох змін і доповнень, у лазні з’явилися басейни першого та другого класу та приватна лазня для чоловіків. Так само були облаштовані приватні лазні першого та другого класу для жінок, турецькі лазні та центральна механічна пральня. З’явились офіси для персоналу.
Пізніше в березні 1914 року на Гуч-стріт поруч із головними будівлями були ще побудовані окремі лазні для жінок. А ще через 16 років у 1930, старі лазні на Кент-стріт, були знесені. Натомість тут таки побудували новий комплекс, який включав одну, так звану, гала-баню, до складу якої входили окремі, турецькі та російські лазні. Були передбачені адміністративні приміщення та ремонтно-технічний цех. Новобудова була офіційно відкрита 29 травня 1933 року.
Гала-баня, згодом стала однією з найпопулярніших у місті. Але взимку 1940 року, у ході Другої світової війни, під час широкомасштабних бомбардувань Бірмінгема німецькою авіацією вона була знищена під час нічної атаки. Також було завдано великої шкоди іншим приміщенням на Кент-стріт.
Друга черга бірмінгемських лазень
Але на цьому історія бірмінгемських лазень не завершилась. На засіданні Ради 28 вересня 1852 року Комітету лазень було доручено розглянути доцільність створення другого комплексу в місті. Для його здійснення було обрано округ Даддестон Уорд, при не можливості будівництва саме там, пропонувалося зробити це по сусідству.
У підсумку було обрано місце між Вудкок-стріт і Дюк-стріт, і пізніше 25 липня 1859 року було закладено перший камінь у фундамент лазні на Вудкок-стріт, а 7 серпня 1886 року будівлю було відкрито для відвідувачів. Ця споруда була виконана в готичному стилі із червоної цегли. Цоколь лазні зробили із блакитної цегли з кам’яним оздобленням.
На початку роботи комплекс включав велику ванну для плавання, тобто басейн, та люкси, які складалися з окремих ванн для чоловіків і жінок, кожна з яких мала невелику ванну для глибокого занурення. До 1902 року комплекс доповнили першокласною лазнею, приватними лазнями першого класу та парову пральню. Остання була відкрита виключно для того, щоби полегшити положення пральні на Кент-стріт у зв’язку зі збільшеними вимогами решти закладів.
Незабаром після Першої світової війни було вирішено реконструювати лазню на вулиці Вудкок. Недоторканною залишилася лише купальня, яку добудували в 1902 році. Нові будівлі, які відкрили 14 квітня 1926 року, включали гала-баню, приватні лазні для чоловіків і жінок і центральну пральню, здатну задовольнити потреби всіх закладів Департаменту.
Взимку 1948–49 років гала-баню було повністю модернізовано шляхом встановлення підводного освітлення, покращеного освітлення у ванній залі та застосування напиленої азбестової акустичної обробки стелі ванної зали. Відтак громадські лазні стали невіддільною частиною громадського життя міста, починаючи з кінця ХІХ століття.
Лазні в реаліях сучасності
Нині Бірмінгем сповнений великою кількістю історичних лазень, які все ще діють, наприклад, лазні Мозлі. Хоча чимало таких закладів уже зачинили свої двері, як-от лазня в Ердінгтоні. На так давно було прийняте рішення перепрофілювати заклад на осередок спільноти та бізнесу. Загалом багато лазень у Бірмінгемі були знесені, а замість них збудували щось інше.
Так сталося, що громадським лазням, декотрим із яких уже більше ніж 100 років, як і іншим історичним будівлям у Бірмінгемі довелося боротися із реаліями сучасного світу. І дуже шкода, що ця боротьба, дуже часто закінчувалась не на їхню користь, адже майже кожна споруда, яку будували наприкінці ХІХ, початку XX століття, апріорі є історичною пам’яткою, а дуже часто й архітектурним шедевром, як міста, так тієї епохи, у яку її зводили. І дуже прикро, що багато з тих будівель були знесені.
Джерела:
- https://birminghamhistoryblog.wordpress.com/2015/05/22/kent-street-baths-plans-and-accounts/
- https://www.bathsandwashhouses.co.uk/archive/your-local-buildings/birmingham/birmingham-kent-street-baths/
- https://www.bathsandwashhouses.co.uk/archive/your-local-buildings/birmingham/birmingham-woodcock-street-baths/