Історія винокурень у Шотландії, Ірландії та Англії просякнута багатими традиціями. «Вода життя» має свій фольклор, який одночасно є і релігійним і бунтарським. Протягом століть винокурні забезпечували незаконний, але життєво важливий прибуток для бідних сільських громад по всій країні, а також поблажливий напій для англійської аристократії. Багата історія виробництва віскі, джина тощо тягнеться від їхнього скромного походження, як монастирської «панацеї» до шанованої практики, яку всі знають нині. Про бірмінгемську історію винокуріння читайте на birmingham1.one.
Історія винокуріння на Британських островах
Дистиляція, у своїй більш зачатковій формі, була присутня у Великій Британії та Ірландії протягом століть. Однак вважається, що ця давня практика сягає тисячоліть у цивілізованих регіонах за межами Європи. Саме завдяки перенесенню знань про дистиляцію та адаптації використовуваних інгредієнтів і методів народилося мистецтво виготовлення міцних напоїв.
Ранні методи дистиляції, швидше за все, використовувалися для створення парфумів і ароматичних речовин, а не для дистиляції алкоголю. Найдавніші відомості про дистиляцію алкоголю були виявлення в Італії в XIII столітті. Оскільки практика дистиляції спиртних напоїв стала більш поширеною в середньовічній Європі, вона переважно використовувалася в медичних цілях ченцями, які виробляли міцний алкоголь у монастирях.
Немає чітких, задокументованих доказів точного походження, наприклад, віскі в Англії, Шотландії та Ірландії. Деякі вважають, що нерафінований попередник сучасного віскі міг бути відкритий фермерами, які переганяли спирт із надлишків зерна. Інше, широко зрозуміле, переконання полягає в тому, що дистиляція віскі була привезена ченцями-місіонерами, які подорожували між Ірландією, Шотландією та материковою Європою.
Вважається, що використання дистильованих спиртних напоїв залишалося переважно монастирською та медичною практикою до 1500-х років. Між 1536 і 1541 роками король Генріх VIII розпустив монастирі та розсіяв монахів серед населення, що призвело до того, що виробництво дистильованого алкоголю та, зокрема, віскі було розпочато по домогосподарствах та на фермах.
З цього приводу трішки цікавої етимології. Латинська назва дистильованого алкоголю — aqua vitae, тобто «вода життя». Вона була перекладена на гельську як uisge beatha, вимовлялась як «уска бег». Згодом назва скоротилася до uska і ще через якийсь час перетворилася на слово «віскі», яке всі знають сьогодні.
Податкова історія
Після того, як знання про дистиляцію від монахів потрапило до широких народних мас на Британських островах, виробництво міцного алкоголю, особливо віскі, набуло масового характеру, хоча ще довго, цілі століття, залишалось кустарним виробництвом. Можна сказати, що в ті часи процес дистиляції був ще в зародковому стані. Вироблений алкоголь не був витриманий, як сучасне віскі. Результатом цього виробництва був грубий, міцний і суперечливий продукт.
У 1707 році Акти Союзу набули чинності, і Королівства Шотландія та Англія були об’єднані, щоб створити Велику Британію. Уряд спробував контролювати виробництво віскі, запровадивши низку податків.
Після запровадження податків почало процвітати виготовлення, так званого poteen, тобто нелегального аналога віскі. Більш того poteen вважався якіснішим, ніж «законне віскі». Адже ліцензовані лікеро-горілчані заводи працювали під певним тиском. Їм потрібно було думати не лише про прибутки, а і про сплату податків. До прикладу, на початку 1880-х років в усій Ірландії було лише 40 легальних лікеро-горілчаних заводів, тоді, як вважається, що тільки в регіоні Донегал було 800 незаконних дистиляторів, які виробляли віскі.
Підпільні винокурні часто встановлювали у віддалених, добре прихованих місцях. А щоби приховати дим, який утворювався під час процесу дистиляції, весь процес переносили на ніч. Ви думаєте, з якої радості віскі отримало прізвисько moonshine.
Нині процеси винокуріння дослідженні до найменших дрібниць, що дозволяє виготовляти якісні, смачні напої на будь-який смак. Звичайно, що Бірмінгем не міг залишитись осторонь процесу. Нині тут працює Langley — єдина винокурня в Бірмінгемі, чий бізнес процвітає, хоч вона й не є занадто медійною.
Винокурня Langley
Тим часом ця винокурня, щороку виробляє колосальні 60 мільйонів пляшок алкоголю, залишаючись одним із найбільш утаємничених підприємств Бірмінгема. Лікеро-горілчаний завод Langley розташований серед звичайних будинків із терасою всього за шість миль від центру міста, і лише за 15 років своєї роботи збільшив виробництво на космічні 1500%.
Нині на Langley за тиждень виробляють джину більше, ніж колись за рік. А головною особливістю цього виробництва, його, так би мовити, родзинкою є те, що все, що тут виробляють, роблять вручну. Ще одна особливість підприємства — тут виробляють концентрат джину для більш ніж 300 інших брендів.
Але це, мабуть, найбільша незалежна винокурня джину у Великій Британії, яка до того ж використовує найбільший дистилятор у Європі. Багато з тих понад 300 брендів, які використовують продукцію Langley, не хочуть, щоб знали, що їхній джин виготовляється в Бірмінгемі. Але є ті, хто із задоволенням розкриває цей секрет, серед них такі відомі бренди, як Martin Miller’s і Whitley Neill.
Тут також виготовляють джин Palmer’s і розсилають його аромати по всьому світу, навіть у Канаду, Непал і Гану. Так само Langley Gin, який виробляє Langley’s No8 і Old Tom, використовує джин саме з лікеро-горілчаного заводу Langley, ба більше отримав свою назву звідти, але більш ніяк не пов’язаний із винокурнею.
Лікеро-горілчаний завод використовує природне джерело води для виготовлення джину. Він був побудований у 1796 році та перейшов до компанії WH Palmer, яка належала родині Палмерів з 1805 року. У ХІХ столітті це був пивоварний завод, ставши лікеро-горілчаним у 1920 році.
Рецепт може використовувати до 16 різних рослинних компонентів, хоча є три основні — це ягоди ялівцю з Македонії, насіння коріандру з Болгарії й корінь дягелю з Бельгії. Інші сушені інгредієнти включають цедру апельсина та лимона, корицю, кору касії, корінь солодки та мускатний горіх. Для тих, хто воліє отримати, щось більш незвичайне додається герань і гострий перець.
Пияцтво — кримінальний злочин
Спосіб виготовлення джину майже не змінився за 150 років, мало того Langley використовує перегінний апарат, який датується 1863 роком. Всередині винокурні дуже тепло, тут відчувається п’янкий солодкий аромат цитрусових і ялівцю. Існують суворі правила охорони здоров’я та безпеки через пари алкоголю в повітрі — телефони мають бути в режимі польоту, бо можуть викликати іскру та стати причиною пожежі.
Не дивлячись на те, що історія винокурень у Бірмінгемі має досить тривалу історію, історично пияцтво вважалося кримінальним злочином і прерогативою небажаних осіб, чий брак самоконтролю та моральних чеснот призводить їх до розпусти та злочинів.
Відтак згідно із Законом про ліцензування 1902 року в Бірмінгемі в той час, було дуже не бажано потрапляти до списку засуджених за пияцтво. Будь-який поліціянт, побачивши таку особу, що заходить до пабу чи клубу, був змушений повідомити власника закладу, що алкогольні напої цій особі продавати не можна. І все, вечір нанівець.
Джерела:
- https://theironroom.wordpress.com/2021/12/13/enough-to-drive-you-to-drink-the-birmingham-habitual-drunkards-list-1903–1906/
- https://www.theoxfordartisandistillery.com/blogs/blog/a-complete-history-of-whisky
- https://www.birminghammail.co.uk/whats-on/food-drink-news/see-inside-birminghams-secret-gin-13300414