Перше світове промислове місто

У ХІХ столітті розвиток бізнесу в Бірмінгемі був зумовлений його зростанням, як світового виробничого центру, що здобув прізвисько «майстерня світу». Місто спеціалізувалося на виробах із металу і стало осередком тисяч ремесел — від латуні, ювелірних прикрас і зброї до різноманітних сталевих виробів, завдяки інноваціям, серед яких провідне місце посідала парова енергія.

Робоча сила Бірмінгема була зосереджена у виробництві заліза та сталі, а промислове зростання призвело до розширення його території новими заводами й житлом для робітників. Усе це спричинило небачений розвиток виробничого бізнесу, коли товари не лише перепродували, а і створювали та реалізовували. Але більш детально про це читайте на birmingham1.one.

Бум промисловості та торгівлі

Бум промисловості й торгівлі стрімко зростав упродовж вікторіанської епохи. Завдяки інноваційності підприємців і гнучкості робочої сили Бірмінгем став «Містом тисячі ремесел», «Майстернею світу» та, безперечно, «Другим містом Британії» — і відтоді утримує цю позицію.

Що правда, слід сказати, що у зв’язку з розвитком індустріалізації умови життя багатьох мешканців Бірмінгема погіршилися. Особливо житлові умови. Великі георгіївські таунхауси поступилися місцем меншим оселям середнього класу, які згодом здавалися в оренду або перетворювалися на житло для ремісників і робітників, котрим потрібно було жити поруч із роботою в центрі.

Територія в межах сучасної внутрішньої кільцевої дороги була майже повністю забудована і продовжувала розростатися до кінця XIX століття. Водночас значна частина середнього кільця ще залишалася сільською місцевістю, хоча навколо старих селищ і нових станцій розвивалося житло для заможних містян, адже залізниці відкривали доступ до ширших околиць.

Ключем до зростання і добробуту Бірмінгема була промисловість. Саме її вплив на мешканців і вигляд міста вражав відвідувачів — як тоді, так і нині. Безлюдні колись вулиці вирували життям і метушнею. Зранку до вечора по них безперервно снували вози, навантажені вугіллям, вапном і залізними прутами з навколишніх майстерень.

У базарні дні вулиці перетворювалися на вир торгівлі.

Натовпи сільських жителів, зазираючи у вітрини, блокували вузькі тротуари, ризикуючи наштовхнутися на ручні візки. Співаки балад і сліпі жебраки юрмилися на кожному розі. Тут бійка, там — хлюпання помий, що виливали в перехожих. Поблизу пекарського воза з хлібними кошиками товпилися діти, наражаючи на небезпеку необережних перехожих. Купи вугілля лежали просто на тротуарі, поруч — бруд і шум міста.

Кремезні м’ясники й кмітливі торговці кіньми торгувалися із селянами навколо отар овець, свиней та коней на Нью-стріт. На Звіриному ринку — бійки, крики та втеча худоби від Хай-стріт до Дейл-Енду. Групи ледарів і бешкетників товпилися біля валлійського хреста, гукали, кидали в нещасного біля ганебного стовпа брудом, тухлими яйцями та огидним садовим мотлохом, а чоловіки з бійцівськими собаками на розі часто влаштовували незаконні сутички.

Бірмінгем був живим містом, у якому вирувало життя, що свідчило про те, що місто розвивалося і рухалося в правильному напрямку.

Поява залізниці

Поява залізниці в ХІХ столітті вплинула на Бірмінгем не менше, ніж канали в попередньому. Перші станції збудували на вулиці Керзон у Даддестоні, якраз на околиці забудови, але зростання транспортного руху зробило таке розташування станцій вельми незручним, адже центр не був охоплений залізницею.

У 1850-х роках спорудження станцій Нью-стріт і Сноу-Гілл у центрі міста призвело до знесення численних нетрів. Переселені мешканці часто не мали альтернативного житла, однак цей процес започаткував відтік населення від центру, який тривав безконтрольно до кінця XX століття.

Так починав формуватись, так званий діловий квартал Бірмінгема. Усі ці процеси розпочалися після того, як закінчилася оренда маєтку родини Колмор Нью-Холл у 1870-х роках. Частина цих звільнених територій стала розвиненими промисловими зонами, де розташовувалися майстерні й фабрики, за якими йшли незмінні нетрі. Зі зростанням міста земля в центрі дорожчала, нові договори оренди були значно вартіснішими, і багато ремісників переселилися до нинішнього Ювелірного кварталу.

При цьому його реконструкція включала переважно комерційні й громадські споруди, що збереглися донині. Про цей всесвітньо знаний район Бірмінгема слід сказати окремо. У ХІХ столітті Ювелірний квартал перетворився на центр промислової діяльності. Почали з’являтися спеціально побудовані тут фабрики. Усе це призвело до небачених у ті часи відкриттів, які сприяли, як розвитку промисловості, так і покращенню бізнес-клімату.

До прикладу, саме в цьому районі до 1850 року вперше було комерційно застосовано гальванічне покриття. Джордж Елкінгтон запатентував перший комерційний процес гальванічного покриття, який дозволив додавати тонкий шар срібла на дешевший базовий метал, 1862 році працівник Александр Паркс створив Паркезин, перший штучний пластиковий матеріал тощо.

Bull Ring був не єдиним ринком у Бірмінгемі, однак влада проводила політику зосередження торгівлі саме тут, тому інші ринки поступово закривали або переносили. Зрештою, Bull Ring став центром роздрібної торгівлі, тоді, як Смітфілд перетворився на зону гуртових ринків.

Упродовж XIX століття будинки вздовж High Street і New Street переобладнували або замінювали на магазини. Коли Бірмінгем став метрополією Мідленда, їх поступово замінили офісами — тенденція, що трималася ще понад сто років. Що правда, навіть попри це, у центрі залишалися житлові будинки, переважно низької якості.

Зростання населення Бірмінгема

Будь-яке економічне зростання, покращення умов бізнесу призводить до зростання населення. Як і багато міст XIX століття, Бірмінгем зростав стрімко. Основну частину приросту забезпечувала імміграція з навколишніх графств, але сюди прибували також мешканці півночі Англії, Уельсу, Східної Англії та Лондона. Рівень смертності був вищим за середній по країні, проте народжуваність — ще вищою.

Єврейська громада існувала тут із 1751 року. Відтак до 1851-го євреї становили близько 1 % населення, походячи переважно з Німеччини, Польщі та Росії. До 1830-х ірландські іммігранти були рідкістю, але після голоду 1845 року їхня кількість зросла до 4 % і надалі збільшувалася. До 1861 року Бірмінгем обігнав Манчестер, ставши третім за величиною містом Великої Британії, а до 1881-го — другим, випередивши Ліверпуль.

Згідно із Законом про муніципальні корпорації 1835 року Бірмінгем отримав статус муніципального району у Ворікширі з обраною радою.