Історія зернового бізнесу Бірмінгема — це перехід від невеликого фермерського села до промислового центру, де торгівля зерном розвивалася з місцевих ринків до більших комерційних операцій, таких, як компанія Union Mill, яка була заснована в 1812 році. Хоча зростання Бірмінгема було зумовлене промисловістю, сільськогосподарська продуктивність навколишнього регіону була життєво важливою, а торгівля формувалася, як місцевими ринковими силами, так і національною політикою.
У контексті розвитку зернового бізнесу надважливе значення мали Закони про зерно. Зрештою, місто інтегрувалося в більші торгівельні мережі, а його власні комерційні підприємства стали частиною ширшого зернового ринку, який забезпечував продуктами промислове населення Британії. Але більш докладно про це читайте на birmingham1.one.
Дефіцит зерна і хліба
Наприкінці XVIII століття врожайність зернових культур була вельми не стабільною. Особливо ситуація погіршилася в останнє десятиліття та на початку нового століття, коли врожаї зернових були вкрай поганими. До слова ця проблема переслідувала не лише Велику Британію, це стосувалося більшої частини північної Європи.
При цьому слід зауважити, що в ті часи хліб був важливим харчовим продуктом, відтак дефіцит зерна та подальше його подорожчання, у період між 1790 і 1800 роками ціни піднялися майже втричі, призвели до великої його нестачі. Як часто буває в таких ситуаціях, особливо кризу відчули на собі бідні верстви населення. Відомо, що в деяких містах відбувалися збори на хліб для бідних, внески до цих зборів робили заможніші члени суспільства.
Усе це не могло не привести до заворушень, які відбулися по всій країні. Основною вимогою протестувальників було зменшення ціни на зерно, а відповідно й на хліб. До прикладу, восени 1800 року у Волсоллі та Вулвергемптоні відбулися акції протесту, які супроводжувалися заворушеннями. Протести були настільки масовими, що влада змогла взяти їх під контроль лише завдяки допомозі Волсоллських добровольчих сил.
У цей час кілька дружніх товариств створили борошняні клуби, які стали, таким собі різновидом кооперативної роздрібної торгівлі, а також асоціації робітників для закупівлі пшениці та її помелу за доступною ціною для членів, які сплачували відповідний внесок. Для того, щоб, хоч якось розв’язувати проблему та мінімізувати витрати, деякі більш масштабні товариства стали самі орендувати або, навіть будувати власні млини.
Чим більше зростав дефіцит зерна, тим рішучіше починали створюватися споживчі кооперативні виробничі схеми, для залучення акціонерного капіталу, щоби профінансувати будівництво млинів для виробництва кукурудзяного борошна у великих масштабах, а головне, за економічно вигідною ціною. Ці проєкти дуже часто спонсорували своїми пожертвами місцеві благодійники. Вони стали відомі як «Союзні млинарські товариства», які на початках роботи використовували вітряки. Та вже зовсім скоро стало зрозуміло, що вони не відповідають вимогам широкомасштабного виробництва.
На допомогу прийшли інженери-винахідники. У 1780-х роках Боултон і Ватт створили успішний експериментальний паровий кукурудзяний млин. Перевіряли його можливості в Сохо. Випробування пройшли спішно, у результаті вже зовсім скоро з’явилася ціла низка парових млинів. Одним із перших був млин Union Mill, яким з 1796 року керувала Бірмінгемська хлібопекарська та борошняна компанія.
Борошномельна компанія
Це перше успішне підприємство, яке запрацювало в Бірмінгемі призвело до створення Вулвергемптонської борошномельної та хлібної компанії. У рамках цього проєкту розпочалось будівництва парового млина Union. Роботи розпочалися в серпні 1812 року, коли промоутери запропонували всім охочим придбати акції вартістю 1 фунт стерлінгів. У планах організаторів підприємства було залучити 10 тис. фунтів стерлінгів капіталу. З часом залучили, навіть більше — 15 тис. фунтів стерлінгів.
Крім того, тут передбачили таку можливість, щоб акції можна було придбати частинами. Була також, встановлена верхня межа кількості акцій, якими міг володіти один акціонер.
Будівництво парового млина було дорогим «задоволенням», що вимагало значного акціонерного капіталу. Паровий млин Union Mill мав 5 пар жорнів, чотири з яких мололи борошно, а п’ятий — обробляв. Тут таки працювало 8 печей для випікання хліба. Спочатку за пів року залучили 9 273 фунти стерлінгів, будівництво лише самих будівель Union Mill обійшлося в 6 673 фунти стерлінгів.
Перше борошно
Уже на початку 1813 року розпочалося виробництво борошна, а випічка безпосередньо хліба була розпочата ще до кінця поточного року. На початках для цього використовувалися три печі. При цьому кожні сім днів виробляли близько 500 бушелів борошна, що дозволяло випікати до 770 буханців хліба. Акціонери підприємства могли перепродувати, як хліб, так і борошно з прибутком, для цього близько 50 магазинів у цьому районі постачалися продуктом.
Відтак борошно продавалося акціонерам за собівартістю, яка була значно нижчою, ніж для широкого загалу. При цьому передплатникам надавалася знижка в розмірі 4 пенсів за бушель борошна та 6 пенсів за кожні 20 буханців хліба. Хліб продавався населенню по 9,5 пенсів за буханку, що було на 2 пенси дешевше, ніж в інших місцевих пекарів. Ці заходи призвели до невдоволення конкурентних пекарень та млинарних компаній. Вони вважали, що дана схема є загрозою для їхнього бізнесу.
У результаті пекарі та мірошники об’єдналися разом і висунули обвинувальний акт проти Бенджаміна Мандера та комітету Union Mill. Їх звинуватили в незаконному об’єднанні, заявивши, що придумана схема, яка мала принести велику суспільну користь та знизити ціни на харчові продукти, не підходить для ведення бізнесу.
Справу розглядали влітку 1814 року в Стаффордському суді, суддею був сер Роберт Даллас та працював спеціальний склад присяжних. Відомо, що суд тривав 14 годин, а напередодні поширилися чутки, що Бенджаміна Мандера можуть, навіть повісити, а членів комітету засудити на 7 років, якщо їх визнають винними, але суд завершився виправдувальним вироком. Коли новина стала загальновідомою, задзвонили церковні дзвони, і розпочалися святкування.
Сучасна історія млина
Приблизно до 1914 року, поки почалася Перша світова війна справами млина керувала Union Mill Company. В другій половині ХХ століття, а саме в середині 1980-х років частина будівлі млина мала занедбаний стан. Відтак старий млин придбала міська рада Вулвергемптона, ціна питання — 110 тис. фунтів стерлінгів. До слова, ще раніше він був розділений на кілька компаній — Barclays Business Supplies, Kite Fitted Bedrooms, TD Motors, Fraser Cleaning та The Sandwich Box.
Навесні 1988 року міська рада Вулвергемптона, як власник приміщення, приймає рішення зруйнувати будівлю. Її номінальна вартість на той час складала 50 тис. фунтів стерлінгів, щоб вивільнити земельну ділянку. До цього рішення власника підштовхнула економічна доцільність. Підрахували, що переобладнання будівель вартувало б близько 1,2 мільйона фунтів стерлінгів, що вважалося занадто дорогою ціною.
У підсумку долю млина вирішила велика пожежа 1989 року, яка знищила більшу частину верхнього поверху — її вирішили знести. Відтак до початку серпня 1989 року більша частина будівлі була знесена. Натомість до цього часу можна побачити дві задні будівлі млина, що залишилися цілими до наших днів. Вони розташовані в кінці Union Mill Street.
Джерела: