Історія кав’ярень у Бірмінгемі почалася в далекому XVIII столітті. Особливістю цих закладів було те, що вони не мали на увазі просте куштування кави. Відомо, що це були, такі собі, інтелектуальні центри, куди приходили для спілкування, обміну думками та обговоренням різноманітних проблем.
До прикладу, один із найстаріших таких закладів у місті — кав’ярня Freeth’s розміщувалася разом із Бірмінгемським книжковим клубом. Нині Бірмінгем має яскраве кавове представництво із сучасними незалежними кафе, у яких є пекарні, де вручну виготовляють і печуть смаколики, які розташовані в історичних місцях Бірмінгема. Ці заклади, природно, приваблюють, як місцевих мешканців, так і чисельних туристів, але розпочиналася кавова ера з таких кав’ярень, як Freeth’s. Більш детально тут: birmingham1.one.
Бірмінгемські пракав’ярні
Уже до XVIII століття, заклади, в яких пригощали кавою, тобто кав’ярні були досить поширеними в Англії. Їхня робота дещо відрізнялася від того, що можна бачити нині. До прикладу, деякі з них вимагали оплати за вхід. Були й такі, в яких вхід був можливий, лише за запрошенням або, якщо ви являєтеся членом певного клубу. У цих кав’ярнях клієнти отримували каву різної якості, тут можна було підкріпитись та, за можливості, отримати інші розваги, як то гостру дискусію з іншими поціновувачами кави. Або ж можна було придбати якийсь інший товар.
Георгіївський період, який, як відомо, розтягся в часі більш ніж на століття, відзначався неабияким економічним розвитком, що, своєю чергою, посприяло розвитку науки, технологій, мистецтва, літератури та, можливо, понад усе, ідей. У ті часи Бірмінгем був тим місцем, де різні події відбувалися дуже швидко. Завдячуючи економічному буму кількість мешканців міста зростала, причому настільки, що Бірмінгем став третім за чисельністю населення у Великій Британії. Відбувся небувалий досі підйом впровадження інновацій та підприємництва для промисловості та бізнесу.
Почали інтенсивно формуватися нові товариства та групи. Усі ці соціальні процеси відбувалися за певними напрямками. До прикладу, в торгівлі, науці та комерції. Однією з найвідоміших таких спільнот у місті було «Місячне товариство». Назва мала відображати той факт, що воно збиралося вечорами, а коли члени товариства розходились по домівках, місяць освітлював їхній шлях.
Серед членів «Місячного товариства» були відомі вчені та промисловці. До прикладу, Джеймс Ватт, Джосія Веджвуд, Еразм Дарвін, Метью Боултон та Джозеф Пристлі. Це елітарне товариство збиралося в їдальні Сохо-Хауса, величного будинку Боултона, розташованого за дві милі від центру міста. На противагу, інші групи, особливо ті, що складалися з менш заможних членів, часто збиралися у звичайних громадських закладах — готелях та кав’ярнях.
Джон Фріт
На цьому тлі Джон Фріт в авторитетніших історичних книгах згадується зовсім не часто, але його життя — це історія людини, яка змогла залишити свій слід у пам’яті місцевої спільноти, ба більше, за її межами. Його життя в молодості недостатньо добре задокументовано. Разом із тим вважається, що він був учнем на латунній ливарні, а після того, як померли його батьки він став власником кав’ярні Leicester Arms. Заклад був відомий, як кав’ярня на розі Белл-стріт та Лі-лейн. Усе це відбувалося приблизно в 1768 році. До слова, Джон залишався там аж до своєї смерті в 1808 році.
Є підозра, що Джон виріс у ліберальному домашньому середовищі, пройнявшись саме ідеями лібералізму, оскільки кав’ярня була відома, як місце зустрічі Читацького товариства і, як подейкують, цілком могла бути попередником Бірмінгемського книжкового клубу. Саме цей клуб свого часу забезпечив основних передплатників Бірмінгемської бібліотеки. Відтак цілком очевидно, що фундаментальною характеристикою кав’ярні Freeth’s було намагання поширювати знання через обговорення ідей та дискусії.
Сучасники стверджують, що його інтерес до життя був повсюдним, і в якийсь момент він, навіть згодився викладати науки та доктрини географії, зі знанням та використанням небесного та земного глобусів. Що правда, не має підтверджень кваліфікації Джона Фріта для цієї місії. Ймовірніше, що мова йшла радше про відображення зростальної впевненості та загального прагнення тогочасного суспільства до самовдосконалення та наукового розвитку.
Особливості ведення бізнесу
Для тих часів, Фріт дуже вдало застосовував різноманітні маркетингові засоби для просування власної кав’ярні, для зростання її популярності та відвідуваності, а відповідно і власних доходів. До прикладу, він мав друковані запрошення із кричущим заголовком «Суспільний бенкет». Джон Фріт рекламував свою кав’ярню як місце де говорять про поезію і політику. Тобто кожен вечір проведений у кав’ярні Freeth’s супроводжувався привабливим посиланням на певну актуальну проблему дня. Це могли бути ціни на хліб або суд над Ворреном Гастінгсом, генерал-губернатором Бенгалії, якому загрожувала відставка за корупцію та недолуге управління.
Починаючи з 1760 року Фріт почав писати балади та виконувати їх на публіці. Пізніше він публікував ці твори невеликими збірками під назвою «Політичний співак». Протягом наступних років він написав та опублікував ще кілька збірок — «Дотик часу», «Збірка нових пісень» та «Ворікширське попурі». Цікаво, що оригінальну музику до цих віршів ніхто не написав, але кожен вірш зазвичай ставили поруч із запропонованою відомою мелодією того часу, на яку можна було б накласти рядки Фріта.
Власне, сам Джон Фріт був прихильником партії вігів, яка виступала проти уряду прем’єр-міністра Фредеріка Норта. Він дедалі більше співчував американським колоністам у їхньому бажанні незалежності від британського гніту. Фріт також підтримав ув’язненого радикального журналіста та політика Джона Вілкса. Останнього ув’язнили за підбурювання до заколоту та наклеп, які були опубліковані в його журналі «Північний британець». Попри те, що Вілкс тричі успішно балотувався на виборах, Палата громад скасувала їхні результати. Та, зрештою, коли його звільнили, він став членом парламенту, і Фріт святкував цю подію разом зі своїми колегами по клубу.
Історія не про каву
Як показує історія життя Джона Фріта, тогочасні кав’ярні це історія не просто про смачну каву. Причому так вели свій бізнес багато інших кав’ярень Бірмінгема. Кав’ярня Freeth’s стала тим популярним місцем, де збиралися, як формальні, такі неформальні осередки, які мали спільні політичні погляди. Саме такою групою був «Якобінський клуб». Членами цього товариства були, серед інших, плавильник латуні, хірург, виробник ламп, видавець, торговець оловом, сирник і, звичайно ж, Джон Фріт. Якобінці схилялися до прогресивних ідей, таких, як Закон про реформу та емансипація католиків, а також загалом пропагували почуття свободи, хоча й залишалися лоялістами.
Цікавий факт — у сусідній таверні «Мінерва» відбувалися зустрічі противників якобінців. Тих, хто підтримував торі та рішуче виступав проти ідей, які вони пропагували. Так от, тут над каміном висіла табличка з написом: «Якобінцям сюди не заходити».
На момент смерті Джона Фріта в 1808 році у віці 77 років він був власником закладу майже сорок років. Тобто саме стільки протрималася на плаву його кав’ярня Freeth’s.
Його смерть була зафіксована в місцевій газеті Aris’s Birmingham Gazette.
Джерела: