У ХІХ столітті англійський Бірмінгем, відомий як «Місто тисячі ремесел», мав дуже диверсифіковану промислову економіку, яка, попри нерівні права, значною мірою залежала від жіночої праці. До прикладу, на відміну від фабричних міст Ланкаширу, де переважно виробляли бавовну, промисловість Бірмінгема характеризувалася невеликими майстернями, де застосовувалася більш дешева жіноча праця, і жінки відігравали важливу роль у такому виробництві. Вони працювали штампувальницями в металообробній промисловості.
Так само жінки Бірмінгема працювали в Ювелірному кварталі, виконуючи роботу огранювачок, полірувальниць та емалювальниць, а також виготовляючи компоненти для пудрениць, ґудзиків та ручок. Багато жінок працювали в низькооплачуваному, часто домашньому виробництві, виготовляючи ланцюжки, цвяхи та гачки. Суто жіночою вважалася робота домашньої прислуги. Мова про домогосподарок, кухарок, нянь та службовиць загального призначення. Більш детально про те, які професії освоїли бірмінгемські жінки під час промислової революції, читайте на birmingham1.one.
Жінки в промисловості
Метали, ґудзики, ланцюги, сталеві пера, вироби з латуні та навіть легка зброя: Бірмінгем виробляв продукцію для всієї імперії. Але за цим очевидним процвітанням ховався жорсткий, фрагментований і глибоко нерівний ринок праці, у якому, однак, жінки відігравали важливу роль.
На відміну від традиційного уявлення про вікторіанську жінку, яка обмежувалася домашніми справами, десятки тисяч мешканок Бірмінгема брали безпосередню участь у процесі підняття рівня економіки міста. Їхня праця була всюдисущою, попри малу зарплату та рідке визнання.
Одним із найбільш символічних секторів було виробництво металевих пер. У середині XIX століття Бірмінгем постачав більшість пер для письма у світі, і до 70 % робочої сили, яка працювала над цим, складали жінки. Дівчата та жінки виконували так звані повторювані завдання: полірування, сортування, складання, пакування. Робота була швидкою, точною, часто небезпечною для пальців та очей.
Окрім цієї провідної галузі, багато жінок працювали у виробництві ґудзиків, складанні дрібних металевих деталей, лакуванні або виробництві латунних предметів. Були й такі, хто працював «надомниками». Їм доставляли деталі прямо додому, а пізніше вони отримували зарплатню за виконану роботу. Така форма зайнятості дозволяла поєднувати роботу та сімейні обов’язки, але була дуже нестабільною.
Робочий день для жінок часто перевищував десять годин. Майстерні, у яких вони працювали, дуже часто погано провітрювалися, були шумні й насичені металевим пилом. При цьому засоби захисту були практично відсутні.
Скільки вони заробляли
Заробітна плата жінок у ті часи завжди була нижча за заробітну плату чоловіків. У середньому робітниця заробляла від третини до половини того, що платили чоловікам за одну й ту саму роботу. Непоодинокі випадки, коли в деяких цехах жінка заробляла ледь достатньо для того, щоби покрити витрати на їжу та оренду кімнати.
Ця різниця виправдовувалася домінівною думкою того часу, що дохід жінок є лише «додатком» до доходу чоловіка — навіть попри ті випадки, коли жінка була єдиним або основним джерелом доходу. Оплата за відрядну роботу ще більше посилювала цю різницю. Ба більше, найменше зниження темпу роботи або хвороба означали негайну втрату заробітної плати.
Поза промисловістю найбільшим роботодавцем залишалася сфера домашніх послуг. Кухарки, покоївки, няні тощо часто жили у своїх роботодавців, маючи мало приватного життя і бувши майже постійно доступними. Іншими типово жіночими були професії пралі, швачки, модистки та білизнянші. Ці професії були фізично виснажливі, низькооплачувані, але соціально більш прийнятні.
Для жінок, які належали до класу дрібної буржуазії, вибір так само був невеликим. Викладання або роль гувернантки були чи не єдиними карколомними кар’єрами. Деякі з них також знаходили роботу в лікарнях та благодійних установах, особливо наприкінці століття, у міру професіоналізації сестринської справи.
З одного боку, вікторіанське суспільство цінувало жіночу респектабельність, одночасно з тим масово, експлуатуючи жінок. На фабриках вони мали підкорятися суворій дисципліні, високому темпу роботи, а іноді й домаганням. Соціальні закони, такі як Factory Acts, зрештою, обмежили деякі практики, зокрема, дитячу працю та надмірний робочий день, але їхнє застосування залишалося нерівномірним.
Та попри все ці робочі місця давали багатьом жінкам нову, хоч і нестійку, форму економічної незалежності. Таким чином, Бірмінгем стає ранньою лабораторією фемінізації міської праці.
Жінки під час Другої світової війни
Однак справжній переломний момент настає у XX столітті, під час Другої світової війни. З масовим відправленням чоловіків на фронт жінки заповнюють сектори, які до цього були їм недоступними, бо вважалися суто чоловічими. Мова про збройові заводи, важке машинобудування, транспорт, логістику.
У Бірмінгемі, місті, що мало стратегічне значення для військової промисловості, жінки почали виготовляти боєприпаси, деталі для літаків та військове обладнання. Їх бачили за кермом трамваїв, під час ремонту автомобілів, управління складами. Внесок бірмінгемських жінок у перемогу став життєво важливим на тлі національних зусиль.
Відомо, що в цей час почали зростати жіночі зарплати. Але, справедливості заради, рівності досягти не вдалося. У середньому жінки все ще продовжували отримувати 60–70 % від чоловічої зарплати. З іншого боку, чотирирічний експеримент, у ході якого жінки взялися за чоловічі професії, змінив не лише їхній менталітет, але і ставлення до них чоловіків. Віднині компетенція жінок у технічних професіях більше не піддавалася сумніву.
Після війни багатьох із них змусили покинути такі посади, але прецедент уже було створено. Місце жінок у світі праці більше ніколи не залишалося таким, як раніше.
На шляху до інституційного визнання
Ця еволюція так само яскраво була відображена в державних службах. Хоча ще в XIX столітті деякі жінки вже виконували неформальні функції, такі, як нагляд за ув’язненими, соціальна допомога тощо, лише на початку XX століття поліція почала активно наймати на службу жінок.
Це не означає, що жінки почали зі зброєю полювати на гангстерів та інших злочинців. У Бірмінгемі, як і в інших містах Великої Британії, перші поліцейські-жінки займалися переважно справами неповнолітніх, домашнім насильством та захистом самих себе, тобто жінок. Поступово їхні завдання розширювалися. Цей процес символізував перехід від терпимості до присутності жінок до офіційного професійного визнання.
Від шліфування сталевих пір’їв до конвеєрних ліній Другої світової війни жінки Бірмінгема зробили величезний внесок в економічний розвиток міста. Недооцінені, часто непомітні, вони все ж сформували місцеву промислову ідентичність.
Їхня історія нагадує, що міський прогрес будувався не тільки на великих машинах і відомих підприємцях, а й на терплячій, повторюваній і мужній праці тисяч звичайних жінок, спадщина яких продовжує впливати на сучасний ринок праці.
Джерела: